Ще матеріали по темі:
Ліцензії 
Подання документів в дозвільний центр

Багато підприємців – початківців (і навіть зі стажем) стикаються з проблемою отримання дозволів, пов’язаних з тим чи іншим видом діяльності. Тому готую цілу серію статей, які будуть грунтуватися на офіційних документах, що регламентують порядок видачі та відмов в отриманні дозвільних документів:
– Положення про дозвільну систему №576, затверджене Кабміном 12.10. 1992
– Закон “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” від 06.09.2005 року №2806.
– Закон “Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності” від 19.05.2011 року №3392.

У відповідності з цими документами дозвільна система – це відносини бізнесу, дозвільних органів та держадміністраторів (посади яких у структурі місцевих держадміністрацій як-раз і введені Законом про дозвільну систему), з метою отримання (видачі дублікатів, переоформлення) підприємцем документів дозвільного характеру через державного адміністратора , а не при зверненні безпосередньо до дозвільного органу.

Всього лише пару років тому, для отримання дозвільного документу для здійснення деяких видів діяльності, підприємці безпосередньо зверталися до дозвільного органу за місцем знаходження. Дана схема роботи дозвільної системи була для підприємців досить незручна: певні дні прийому, віддаленість від місця проживання, деколи необгрунтовані вимоги державних службовців перетворювали отримання дозвільного документа в складний бюрократичний процес з корупційними схемами та зловживанням службовим становищем. У зв’язку з цим українська влада прийняла рішення розділити суб’єкт підприємництва, який бажає отримати дозвільний документ і дозвільні органи, які його видають, шляхом створення єдиних дозвільних центрів. Дозвільні центри виступають в ролі посередника між підприємцями та дозвільними органами, з головним завданням – звести до мінімуму корупційну складову.

В принципі, ідея хороша і правильна (для розвиненої демократичної держави), яка повинна була-б спростити діяльність бізнесу та зменшити його “ходіння по муках”. Але для суспільства і влади, просочених наскрізь корупцією, така система тільки додає зайвий круг ходіння і збільшує витрати часу. Якщо сказати делікатно, не всі наші дозвільні органи готові працювати без контакту з підприємцем. І поліпшення ситуації поки-що не видно.
Набагато простіший і в багато разів ефективніший інший шлях – зменшення кількості документів та дозвільних органів, спрощення пакету документів для їх отримання, введення персональної відповідальності керівників за дотримання строків розгляду та видачі дозвільних документів. Але цей шлях поки-що не для нас.

Кожна влада (особливо якщо вона дуже далека від свого народу), звичайно-ж, хоче нав’язати суспільству побільше обмежень, завжди знаходячи для цього необхідні пояснення. Наприклад, у зв’язку з тим, що автомобільні аварії з найважчими наслідками відбуваються при швидкості більше 60 км. в годину, для захисту життя і здоров’я своїх громадян можна ввести обмеження швидкості в 40 км. в годину, ввести штраф – 100 тис. грн (все-таки мова йде про найцінніше для держави – життя громадян!), а для забезпечення контролю – на кожні 10 км. дороги виставити постового з радаром, зібравши гроші для цього з цих-таки громадян. Або ще – для планування навантаження автомагістралей кожен виїзд автомобіля потрібно узгодити з автоінспекцією, з наданням графіка проходження маршруту. При відсутності такого погодження – штраф 10 тис. грн. (пояснень необхідності такого кроку можна придумати десятки, спробуйте – це навіть цікаво!). А збільшення штату автоінспекції в 5 разів для виконання цієї норми знову-таки – за рахунок громадян.

І ось таких “потворних” обмежень з цілком гуманними поясненнями насправді є сотні, і не лише у нас. І апетит влади в цьому питанні обмежується тільки ступенем покірності і величиною платоспроможності населення.

Але повернімося до теми.
Чітко визначено, що у разі відсутності за місцем реєстрації дозвільного центру, отримання дозвільних документів відбувається за старою схемою, з обходом всіх необхідних установ та організацій самостійно. У зв’язку з цим деякі бізнесмени воліють реєструвати юрособи в місці, де є дозвільний центр, щоб не обтяжувати себе зайвими проблемами.

Крім цього, законодавча влада вперше застосувала визначення «принцип мовчазної згоди». Згідно з цим принципом, бездіяльність дозвільного органу в розгляді або затягування у видачі документів прирівнюється до згоди. Тобто в разі подачі всіх необхідних документів в дозвільний центр та відсутності вмотивованої відмови в наданні дозвільних документів у встановлений законом строк, підприємець має законні підстави приступити до господарської діяльності без отримання дозвільних документів. Але чесно кажучи, таких сміливців – одиниці. Контролюючі органи (а їх я колись нарахував понад 50), завжди знайдуть до чого “придертися”.

Необхідно знати, що в дозвільних центрах не приймають документи на видачу ліцензій на ведення ліцензованих видів діяльності, а тільки видають дозвільні документи, які входять в пакет документів для отримання ліцензії в інших державних установах. Тобто, іншими словами, видавати ліцензії дозвільний центр не уповноважений, але в підготовці пакету документів для отримання ліцензії у відповідних органах державної влади може допомогти.